середа, 27 лютого 2019 р.

Рушникова скарбниця родини

Скільки разів доводилося переконуватися, що дивовижне поруч. Тільки воно не завжди і не відразу розкривається перед нами. Так ми дізналися від нашого керівника Т.Н. Яценко про незвичайну знахідку. Виявляється, що Тетяна Никифорівна вже протягом сорока років буває в будинку своєї шкільної подруги Людмили і тільки нещодавно випадково натрапила на два дивовижно гарних рушника, які дбайливо зберігалися і передавалися із покоління в покоління в їхній родині, і   дійшли до наших днів в гарному стані.


Фото зроблене під час програми "Фольк-music" на Перший національний канал Перший національний канал України з ведучою Оксаною Пекун - народною артисткою України - показ сюжету: "Дивовижний рушник невідомої мастрині"





Природно, що їй захотілося поділитися такою красою з нами – своїми ученицями, а нам – більш докладно ознайомитися і дослідити історію в рамках фольклорно-етнографічної експедиції «Звичаї, традиції, обряди мого краю».
А історія така. У тепер уже далекому 1912 році в селі «Петриківка» народилася дівчинка Наталія. Незабаром у пошуках кращої долі, її батьки переїхали в село «Приют», Магдалинівського району, Дніпропетровської області, де Наталія Власівна Дрофа (Черверик) і провела усе своє життя, дожила до 83 років і покоїться на місцевому цвинтарі.
Життя було важким, але люди все-одно прагнули до краси і як могли прикрашали свої житла і одяг. Ось і Наталя ще в дівоцтві стала готувати для себе придане. Вирощувала і обробляла конопель, ткала на сусідському верстаті полотно, відбілювала його, а потім шила одяг, постільні речі та рушники.
Всі ці речі прикрашали мережками та вишивками. Малюнки передавалися від матері до дочки, від однієї майстрині до іншої. Але кожна вносила в загальний стиль щось своє неповторне.
Нашій творчій групі пощастило тримати в руках два таких вироба. Це – рушники. Один виконаний безпосередньо Наталією Власівною в традиційному для нашого регіону стилі. 
Незважаючи на те що Наталія Власівна  проживала в селі «Приют» вона іноді відвідувала родичів у селі де народилася і бувала на знаменитих ярмарках села «Петриківка». І чого ж там тільки не було! Згадуючи далекі часи своєї молодості, бабуся розповідала своїй доньці Лідії, а потім і внучці Людмилі, як купила на ярмарку неймовірної краси хустку і дивовижний рушник. Хустка, на жаль, була віддана за миску борошна в голодні повоєнні часи, а рушник вдалося зберегти. Рушник святковий, кілковий, використовувався замість килима. Вішався на стіну у святкові дні, або до особливих сімейних подій. У звичайні дні зберігався у скрині. Нинішня власниця рушника, Людмила зберігає його як пам'ять про предків і зразок народної творчості, повісивши на стіну у своїй кімнаті. Але їй хотілося, щоб цей рушник потрапив на батьківщину і зайняв гідне місце в музеї села «Петриківка» і, щоб багато поколінь людей милувалися роботою невідомої майстрині. 
З розповіді співробітника Криворізького історико-краєзнавчого музею Л.Ф. Кравченко «Можливо цей рушник кінця ІХ століття, дуже може бути.  Рушник дуже добре зберігся, тільки зіпсувалися китиці. Оброблено його петельним швом як плахту. Рушник неймовірної цінності.»



Ксенія Гур’єва
вихованка гуртка декоративно-вжиткового мистецтва 

Немає коментарів:

Дописати коментар