Руденька бешкетниця

«Мамо, мамо, я так хочу кошенятко!» або «Тато, подаруй мені цуценя. Будь ласочка!», - так благають батьків майже всі дітлахи, бажаючи мати маленького друга. А батьки їм у відповідь: «А хто його буде годувати? Хто за ним буде прибирати?» І діти завжди говорять: «Я буду, я все буду робити! Будь ласочка!» Батьки здаються і вдома з’являється маленьке чудо.

Ось і в мене так було. З’явилося в мене цуценятко. Таке гарненьке, малесеньке, руденьке. Але скільки ж з ним клопоту виявилося! І нагодувати потрібно, і погуляти на вулиці необхідно, і до лікарні відвести обов’язково! А ще треба навчити гарним манерам – хоча вона поки й маленька дівчинка, але ж майбутня леді! Такої відповідальності у мене ще ніколи в житті не було! І яка ж вона інколи тяжка: потрібно раніше підійматися вранці, не можна довго затримуватися після школи, а ввечері – з друзями, бо маленьке створіння чекає попоїсти та погуляти!

Та й цього виявилося замало для моєї дівчинки. Вона постійно додає мені зайвих клопотів. Нещодавно я тільки відчинила двері, щоб зайти додому, а це руде дівчисько привітало мене, радісно плигаючи навколо, й … втекло саме на вулицю! Скільки було хвилювань! Ми шукали її, питали всіх перехожих щодо неї й навіть оголошення про зникнення нашого улюбленця розвішали! На щастя, небайдужі люди побачили нашу втікачку та привели додому. Це був її зірковий час – всі навколо неї, всі гладять, обіймають та тільки до неї звертаються. За кілька годин вільного життя мою дівчинку ніхто не встиг образити, тому вона намагається знову втекти й мені доводиться ще пильніше стежити за нею, ніж раніше.

Так, дуже це важка робота – мати домашнього улюбленця.  Але я готова нести таку велику відповідальність, бо без цієї рудої бешкетниці моє життя буде не таким яскравим і радісним!

Тодосєва Даша